Замкова гора в Галичі з давніх-давен приваблювала людей, які подорожували нашим краєм, привертала увагу науковців, істориків, краєзнавців. Вона – своєрідний символ та візитна картка міста. І це не випадково, адже звідси, з висоти Галицького замку, відкривається прекрасна панорама давнього і новітнього міста над Дністром. А руїни замку нагадують про славне минуле нашого краю. Визначний історик, перший дослідник давнього Галича А. Петрушевич навіть вважав, що на Замковій горі в Галичі стояв літописний град з палацом Володимирка та двірською церквою Спаса. Правда, відкриття Я. Пастернаком 1937 року фундаменту Успенського собору в Крилосі розставило усі крапки над „і”. Вчені-дослідники зійшлися на тому, що на місці сучасного Галича у княжі часи була торгова пристань, а на Замковій горі – фортифікаційна споруда оборонного значення. Нині ми знаємо, що це одна з найдавніших і найукріпленіших твердинь Галичини.
Галицький замок споруджено в середині XIV ст. Однак його попередника вперше згадують 1114 р. як укріплену цитадель. Археологи вважають, що спочатку це була дерев’яна споруда, яка згодом переросла у міцний замок галицьких князів (XIІ—XIV ст.). Польський історик Є. Геленіуш у праці «Розмови про Польську Корону» розповідає: «Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції…» – а далі стверджує, що з занепадом столиці, «один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста…». Про те, хто і коли знищив княжий дерев’яний замок, невідомо. Знаємо тільки, що відбудова замку, як оборонного форпосту Галицького староства, розпочалася у середині XIV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. Одні історичні джерела приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода Любарт у 1350-352 рр. У кожному разі відомо, що Галицький замок відбудовували майже ціле сторіччя і з кінця XIV до XV ст. він був одним із найбільших у Галичині. Тоді огр залога налічувала понад тисячу осіб. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї.
Галицький замок 1490 р. штурмувала селянська армія під проводом Мухи, у 1620, 1621 рр. його намагалися здобути татари. Під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) твердиню тримала в облозі армія С. Височана, а влітку 1649 р. фортецю здобули війська Б. Хмельницького.
Перебудову замку провів у XVII ст. галицький староста А. Потоцький, який виділив на це 42 тис. злотих. У Постанові сейму від 1658 року зазначено, що А. Потоцький власним коштом відреставрував його: “від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом”. План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні. Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1,7 га, мав дві тераси, три муровані башти по кутах, дев’ять комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця Св. Катерини.
Наступного удару зазнав Галицький замок під час турецько-польської війни 1676 р. Війська Ібрагіма Шайтан-Паші взяли твердиню. Залога, якою керував комендант Ляховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували і висадили у повітря частину оборонних стін та веж. Згодом замок відбудували, але через розбудову нового міста-фортеці Станиславова галицька твердиня поступово втратила своє оборонне значення і запустіла. Згідно з розпорядженням губернатора, 1767 р. частину вцілілих мурів розібрали, а матеріал використали для будівництва міста біля пристані. Руїни, що залишилися від давньої фортеці, бовваніли над Галичем аж до кінця XX ст.
Нині Галицький замок охороняє держава. Згідно з Генеральним планом розвитку Національного заповідника “Давній Галич” на 2001-2005 рр., тут ведуть реставраційні роботи. У проекті реставрації цієї національної пам’ятки передбачено відновити вцілілі мури, південно-західну вежу та каплицю Св. Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею.
